В'ячеслав Гарін про проєкт LIFE ROBOTS UA
1. Чому ви вирішили приєднатися до проєкту Life Robots UA?
У багатьох сенсах це було емоційне рішення. Взагалі, усе, що стосується війни, — сильно впливає на емоції людей: емпатія, співчуття, ненависть, відчуття несправедливості, безсилля тощо. Я давно хотів долучитися до подібного проєкту. І коли побачив оголошення, що в команду потрібні люди — одразу написав і зв’язався з засновником проєкту.
2. Пам’ятаєте момент, коли зрозуміли, що не можете стояти осторонь?
Добре пам’ятаю — ніч на 24 лютого 2022 року. Я тоді був в Іспанії, о 4-й ранку гортав стрічку новин і прочитав про початок бомбардувань України… О 7-й ранку я вийшов на двір, щоби провітрити голову, і побачив за парканом людей, які радісно грали в гольф під ранковим теплим сонцем… Саме в цей момент я зрозумів, що грати в гольф не зможу, поки в моїй країні йде війна. За кілька годин ми з дружиною вже стояли з плакатами на головній площі іспанського містечка біля церкви. Багато місцевих дізналися про початок війни саме від нас. Так ми почали збирати допомогу для України — буквально через кілька годин після початку вторгнення.
3. Що для вас особисто означає цей проєкт?
Це можливість рятувати життя українців.
4. Чому саме роботи? Чому ви вважаєте, що це зараз важливо для фронту?
Для фронту важливо багато чого. Хлопці, які воюють на передовій — кожен із них для мене герой. І кожен бореться за суверенітет нашої країни. Не буде наших воїнів — не буде незалежної України. І якщо роботи, на які ми збираємо кошти, врятують хоча б кілька життів — значить, весь цей проєкт був створений недарма.
5. Яка людська історія або факт вас особливо зачепив і спонукав до дій?
Таких історій чимало. Мій дядько прожив усе життя без руки. Йому відірвало руку через 10–15 років після Другої світової, коли в дитинстві він разом з іншими хлопчаками знайшов міну і почав з нею бавитися. Я з жахом думаю, що подібні історії можуть знову відбуватися на нашій землі — вже з нашими дітьми.
6. Як ви пояснюєте суть проєкту друзям або родичам, які не дуже розуміються на технологіях?
Я сам не дуже тямлю в технологіях. Але розумію головне — замість саперів-людей розмінування виконують роботи. Вони працюють швидше, ефективніше й головне — значно безпечніше для життя і здоров’я людей.
7. Чи вірите ви, що звичайні люди можуть вплинути на хід війни? Як саме?
Кожна людина вже впливає на хід війни — хоче вона того чи ні. Тим, що вона робить, не робить, говорить, пише, декларує. Але цей вплив може бути позитивним або негативним — навіть якщо людина не усвідомлює цього. Тому особливо важливо, щоб вона розуміла наслідки своїх дій. Найпростіше сказати: «Усі там крадуть» — і таким чином дати собі індульгенцію нічого не робити і нікому не допомагати. Але зазвичай такі шаблони — це форма самовиправдання. Натомість відчуття активної причетності об’єднує людей. І саме такі об’єднання небайдужих наближають завершення війни на кращих для України умовах.
8. Що ви кажете собі чи іншим, коли стає важко або страшно?
Більше ніж два з половиною роки з початку війни я через сімейні обставини перебував за кордоном. І страшно мені було саме там — страшно за моїх рідних, друзів, близьких, які залишилися в Україні. В Україні мені не страшно. Коли бомблять — мене наповнює злість і досада, але не страх. Я не відчуваю себе в праві щось казати чи радити іншим, якщо мене про це не просять.
9. Яку силу ви побачили в людях, які вже допомагають?
Передусім — це внутрішня наповненість рішучістю, енергією і вірою в те, що вони роблять.
10. Чи маєте мрію, пов’язану з майбутнім України та цим проєктом?
Мені хотілося б вірити, що після війни Україна дуже швидко почне розвиватися — зокрема і в технологічному напрямку. І що українські військові технології будуть затребувані в усьому світі. І дай Боже, щоби роботи «нашого» виробника добре продавалися по всьому світу, рятуючи людей там, де це необхідно.
11. Що б ви сказали людині, яка вагається: допомагати чи ні?
Людям, які думають, властиво сумніватися — і це нормально. За сумнівами завжди стоять питання, на які людина не може знайти відповідь. Я б постарався разом із нею знайти ці відповіді.
12. Чому для вас важливий навіть один донат?
Донат важливий не для мене, а для завдань проєкту. У кінцевому підсумку ми можемо перетворити донати на врятовані життя й збережене здоров’я. Залежно від суми, один донат може врятувати життя кількох людей — або зберегти комусь руку, ногу, стопу, очі, пальці…
13. Якби можна було передати одне послання всім, хто читає це інтерв’ю — що б ви сказали?
Ми всі психологічно, а хтось і фізично, дуже втомилися від війни. Але якщо ми припинимо в ній участь — хто як може — на цьому й завершиться незалежна Україна. А саме на це й розраховує наш ворог. Ми можемо дозволити йому знищити нашу незалежність — і стати підданими ворожої держави, або змушені будемо назавжди емігрувати в інші країни?